вулиця Ганни Михайленко

Ганна МИХАЙЛЕНКО – українська перекладачка, правозахисниця, громадська діячка. Учасниця українського правозахисного руху, неоголошений член Української Гельсінської групи, борчиня за незалежність України у ХХ ст. Ганна Михайленко народилася 30.04.1929 у селі Михновець Львівського воєводства Польщі в багатодітній українській родині. Родина мала 12 га землі і тяжко її обробляла. 1940 року більшовики заарештували брата Йосипа. Брат Павло намагався перейти кордон і, щоб не потрапити в руки НКВС, підірвався гранатою. Сестра Катерина за участь у партизанському русі УПА каралася в концтаборах з 1944 до 1956 року. Десять осіб з родини Смоліїв сиділи в російських тюрмах. Тим часом рідне село Михновець, за договором між СРСР і Польщею про обмін територіями, переселили в село Агафіївку Любашівського району на Одещині. Ганна затрималася і в травні 1951 року вступила до Львівського вчительського інституту іноземних мов перевелася на заочне відділення і до кінця навчання у 1955 році викладала німецьку мову в Агафіївці. Переселенці були під пильним наглядом КДБ СРСР, у 1958 році з МИХАЙЛЕНКО було проведено бесіди.

До 1964 року Ганна Василівна працювала в різних школах Одеської області, а потім переїхала до Одеси й працювала вихователькою в робітничому гуртожитку автопарку. 1968 року влаштувалася перекладачем технічної літератури в інституті «СКЛОМАШ», де її 1972 року намагалися звільнити «за скороченням штатів», перейшла працювати бібліотекарем у СШ № 1, де працювала до 1977 року. Пропагувала українську книжку, водила дітей до пам’ятника Тарасові ШЕВЧЕНКУ 9 березня й 22 травня. 1971 року познайомилася з Ніною СТРОКАТОЮ, допомагала їй, писала листи, збирала передачі дисидентам. 1973 року Ганні МИХАЙЛЕНКО у КДБ було зачитано попередження за указом Президії Верховної ради СРСР від 25 грудня 1972 року про «антирадянську діяльність», вчинено обшуки. 05 жовтня 1976 року МИХАЙЛЕНКО і ще 10 одеських правозахисників влаштували біля пам’ятника ПУШКІНУ мовчазну акцію протесту проти порушень прав людини в СРСР. З 1976 року співпрацює з Українською Гельсінською групою. Разом з Оксаною МЕШКО готувала й редагувала матеріали УГГ. Хоча за ними пильно стежили, документи УГГ все ж виходили в Москві й за кордоном. Було два напади на її помешкання. Влаштовувалися провокації, щоб сфабрикувати кримінальну справу. 20.02.1980р. в неї вкотре вчинено обшук, забрано документи УГГ й порушено справу за ст. 62 ч. 1 КК УРСР «Антирадянська агітація і пропаганда».

Перший заступник прокурора області ГУДЗЕНКО запропонував Ганні зізнаватися і каятися на що вона сказала: «Покаянь не буде! За мене ви зірочок не одержите». Надалі Історія Ганни МИХАЙЛЕНКО наочно демонструє, як працювала каральна психіатрія в СРСР. Ганна двічі голодувала на знак протесту і під час слідства подала заяву, що ця справа насправді розпочалася ще 1977 року, з намагання завербувати її в аґенти КДБ, і сказала, що розповість про це на суді. Тоді в КДБ вирішили не допустити її до суду. Відвезли на коротку психіатричну експертизу в обласну лікарню № 1 («на Слобідку»). Експерти зрозуміли, що ніяка вона не хвора, але залишили на стаціонарну експертизу. Оскільки одеські психіатри не захотіли взяти гріха на душу, Ганну через два дні повернули в КДБ і спрямували на експертизу в Харків. За три місяці було дві комісії. Лікар РАДЗІШЕВСЬКИЙ сказав: «Ніхто мене не приму- сить поставити діагноз, що ви хвора». Але у вересні 1980 р. консиліум з 5 осіб (у їх числі завкафедрою психіатрії Харківського медичного інституту професор БАЧЕРІКОВ) таки поставив діагноз «шизофренія». Професор Інституту психіатрії і неврології ПОГИБКО відмовився підписати акт. Тоді його підписав заввідділенням АРТАМОНОВ, який в експертизі участі не брав. Два засідання Одеського обласного суду, 13.12.1980 і 18.02.1981, відбулися без участі Ганни, як «неосудної». Не допустили на суд і її сестру. Експерт РАДЗІШЕВСЬКИЙ уже погодився послати її у спецпсихлі­карню.

Суд, посилаючись на ст. 12 КК УРСР, виніс вирок: примусове лікування. Через три доби М. зустрів сам начальник Казанської спецпсихлі­ карні Костянтин Леонідович Свєшніков. Тут вона провела 7 жахли- вих років. Ув’язнені страждали від тісноти, нестачі води і повітря, від вошей, смороду і бруду. Їй призначили сильні нейролептики, тизерцин, аміназин, який викликає сильні болі. Вона непритомні- ла. Намагалися застосовувати електрошоки та інсулінові шоки, та змилосердилася медсестра Фаріда, почувши, що в М. поліпи в носі та астма – вона б померла, знепритомнівши, а медсестрі довелося б відповідати. М. так закатували ліками, що вона оніміла, два роки не розмовляла, у неї опух язик, повипадали зуби, тремтіли руки й ноги. Ліки викликали непосидючість, а ходити не було де. Було, що задихалася в зачиненій наглухо камері. У лазні перекривали воду і мокрі люди мерзли. Ганна дістала бронхіт, запалення легенів. Але й у цих умовах вона допомагала іншим жінкам, через сестру Параску Смолій передавала на волю інформацію про політв’язнів, яких там утримували. Низка міжнародних організацій виступили на захист Ганни через що 1987 р. Президент США Рональд РЕЙГАН приїхавши у Москву, пред’явив радянському керівництву список політв’язнів, у тому числі МИХАЙЛЕНКО – 42 сенатори США підписалися під листом на захист 5 жінок- політв’язнів, серед них Ганна.

Після 8-річного ув’язнення, у жовтні 1987 р., комісія з Інституту імені СЕРБСЬКОГО дозволила перевести Ганну у вільну лікарню, приписавши діагноз «параноїдальна шизофренія зі змінами в емоційно-вольовій сфері». З переведенням зволікали 4 місяці з формальних підстав. Тим часом її й далі тероризували, напр. не пускали на прогулянку.1988р. Ганну привезли в Одеську психлікарню № 1, де їй виписали діагноз «постшизофренічний синдром, стан компенсації» (іншими словами “одужала після шизофренії”. Лікарі заборонили їй писати, з сестрою мала побачення всього на 10 хв. Ганна подала скаргу головному лікареві. «Такі заяви хворі не пишуть», – вирішив начальник експертної комісії МАЙЄР і зняв обмеження. 11.05.1988 суд зняв з МИХАЙЛЕНКО примусове лікування, 19.05 її звільнили. Зустрічали її з квітами люди з правозахисних організацій. Однак щоб прописати у своїй квартирі сестру Параску, Ганна ще в Казані погодилася на її опікунство, яке знімала вже в Одесі цілий рік. У лютому 1990 р. на запрошення Бостонського відділу Міжна­родної Амністії Ганна їздила у США, де її вітала українська діаспора, були опубліковані її численні інтерв’ю. Дві експертизи показали, що вона ніколи не була психічно хворою. Після повернення до України очолювала Одеську організацію Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих, брала активну участь у створенні «ПРОСВІТИ», Комітету солдатських матерів, Української Гельсінської Спілки.

Влаштовувала пікети, у тому числі 19 серпня 1991 року — біля Одеської міської ради проти ДКНС. У числі 60 одеситів вона доставляла прапор до Верховної Ради України. На початку 1990-х років Ганна МИХАЙЛЕНКО організувала відсіч спробі переселити на Одещину 250000 росіян, щоб змінити демографічну ситуацію і проголосити буферну «республіку». Також організувала масові протести одеситів проти спроби Одеської облради на чолі з Русланом БОДЕЛАНОМ не визнати Акт проголошення незалежності України і проголосити «Новоросію». Масовий пікет одеситів зірвав цю спробу й 11 лютого 1993 року. Указом Президента України від 26 листопада 2005 року Ганна Михайленко нагороджена Орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня; указом № 937/2006 від 8 листопада 2006 року — Орденом «За мужність» І ступеня. Померла громадська діячка 29 вересня 2015 року в Одесі. (Текст за матеріалами “Міжнародний біографічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР”, – т. 1 “Україна, частина 1” – Харківська правозахисна група, Харків, “Права людини”, 2006. – стор. 478-484). Про каральну психіатрію в УРСР в 2024 році вийшла стрічка “БожеВільні”, яку рекомендуємо до перегляду.

26.07.2024р. Розпорядженням Голови Одеської обласної державної (військової) адміністрації вулицю СПАРТАКІВСЬКУ перейменовано на честь ГАННИ МИХАЙЛЕНКО.

Вулиця названа на честь «спартаківців» – німецьких лівих соціал-демократів, попередників комуністів Німеччини. Широко використовувались радянською пропагандою.