узвіз Віталія Блажко

Віталій БЛАЖКО – український військовий, учасник АТО, ООС, російсько-української війни. Загинув 08.05.2022р. у бою з противником на території МК «АЗОВСТАЛЬ» під час оборони м. Маріуполь. Після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року снайперський підрозділ «Азову» під командуванням Хвата завдав великих втрат загарбникам. За словами підлеглих, окрім належного для його посади керування з пункту управління, регулярно перебував на позиціях і особисто вступав у вогневий контакт з противником, знищуючи живу силу. Тим часом одна пара його протезів згоріла, друга була зламана, тож пересувався на зламаних. За участі Хвата в Маріуполі було знищено і виведено з ладу біля 15-17 одиниць ворожої техніки і багато піхоти. Він також командував операцією, в ході якої були взяті полонені. Надавав медичну та іншу допомогу цивільним під ворожим вогнем та артобстрілами. Під час одного з виїздів на позиції, авто, в якому знаходився Хват з бійцями, було знищене ворожою авіацією, ті, хто вижили, отримали важкі поранення. Попри це Віталій двічі відмовився від евакуації гелікоптером, сказавши, що залишиться з побратимами до кінця.

Загинув 08.05.2022р. у бою з противником на території МК «АЗОВСТАЛЬ» під час оборони м. Маріуполь. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові присвоєно звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» (посмертно) (Указ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ від 23.08.2023р. № 496/2023), орденом Богдана ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ІІІ ступеня (посмертно) (Указ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ від 28.07.2022р. № 540/2022), орденом «За мужність» І ступеня (Указ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ від 25.03.2022р. № 168/2022). орденом «За мужність» ІІ ступеня (Указ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ від 27.06.2019р. № 469/2019), орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Передісторія появи топоніму

Ідея найменування вулиці на честь Віталія БЛАЖКО вперше виникла у 2022 році – тоді із такою пропозицією у жовтні 2022р. на адресу Одеського міського голови надійшов лист від ГО «ОБ’ЄДНАННЯ ДОБРОВОЛЬЦІВ ОДЕЩИНИ» – було обрано вулицю МАХАЧКАЛИНСЬКУ, де Віталій жив та ходив у школу. 02.11.2022р. листом № 01-06/279 Голова Комісії з припинення Департаменту культури, Департаменту міжнародного співробітництва та маркетингу, Управління з питань охорони культурної спадщини Одеської міської ради написав про те, що така пропозиція підтримана не була у зв’язку з тим, що: – біля будівлі Одеської ОДА буде розміщено меморіал, де будуть викарбувані імені усіх військових уродженців міста Одеси, але через повномасштабне вторгнення відкриття меморіалу відкладено; – комісією прийнято рішення розглядати питання, пов’язані з перейменуванням об’єктів топоніміки на честь загиблих бійців, лише на підставі звернень від командування військових частин, де проходили службу ці бійці; – комісією придумано правило про те, що питання перейменування вулиці на честь особи можливе лише після спливу 10 років після її смерті.

Вдруге із клопотанням про найменування вулиці на честь Віталія БЛАЖКО 17.11.2022р. звернулась Військова частина 3057, де проходив службу Віталій (лист № 40/57/9/2-2527). 03.02.2023р. листом за № 06-02/09/14 Департамент культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради повідомив, що таке питання було розглянуте на засіданні ІТК, що відбулося 21.12.2022 року. Зі змісту листа вбачається, що прохання ВЧ 3057 не було задоволене із посиланням на: – продовження будівництва загального Меморіалу загиблим бійцям; – перейменування проспекту ОЛЕКСАНДРІВСЬКОГО на проспект УКРАЇНСЬКИХ ГЕРОЇВ.

Історико-топонімічна комісія одностайно відхилила таку пропозицію. Отже двічі у перейменуванні вулиці МАХАЧКАЛІНСЬКОЇ на честь Героя України В. БЛАЖКО було відмовлено – ГО «ОБ’ЄДНАННЯ ДОБРОВОЛЬЦІВ ОДЕЩИНИ» та ВЧ 3057 Націнальної гвардії України.

Втретє до міського голови надійшов вже комплексний пакет пропозицій щодо найменування вулиць на честь Героїв України, у т.ч. пропозиція щодо перейменування однієї з центральних вулиць міст на честь Віталія БЛАЖКА (у зв’язку із тим, що вулиця МАХАЧКАЛІНСЬКА є незначною). Цей пакет пропозицій було напрацьовано спільно з Сектором в Одеській області Міністерства у справах ветеранів України, Представником від Одеської області у Раді родин загиблих при Мінветеранів, головою ГО «ВЕТЕРАНС ХАБ ОДЕСА», Регіональним координатором в Одеській області Офісу уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, Головою громадської ради при Одеській обласній державній адміністрації, ГО «СЕРЦЯ МАТЕРІВ ОДЕЩИНИ», ГО «ОБ’ЄДНАННЯ ВЕТЕРАНІВ, УЧАСНИКІВ АТО «ПІВДЕНЬ», ГО «ОБ’ЄДНАННЯ ДОБРОВОЛЬЦІВ ОДЕЩИНИ» та родинами загиблих. Відповідні пропозиції були підтримані Асоціацією родин героїв “АЗОВСТАЛІ”, командуванням різного рівня та громадськістю.

Незважаючи на таке високе представництво міська рада та міський голова Геннадій ТРУХАНОВ тривалий час таке звернення просто ігнорували, а Історико-топонімічна комісія ради та її Робоча група вперто проти волі родичів загиблих, Мінветеранів та військових рекомендували до перейменування всету ж маленьку вулицю МАХАЧКАЛІНСЬКУ. Це мало наслідком публічну комунікацію у вигляді брифінгів та мирних зібрань. У результаті Одеська міська рада так і не присвоїла жодній вулиці імені загиблих героїв.

У ситуацію навіть вимушений був втрутитися Комітет Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування. Лише після такого публічного тиску, в кінці березня 2024 року міський голова Одеси Геннадій ТРУХАНОВ видав розпорядження про перейменування 5-ти вулиць на честь військових. Проте лише одна пропозиція співпала з позицією родичів загиблих, Мінветеранів, військових та громадськості, Ба-більше, ТРУХАНОВ навіть допустив помилку в імені одного з Героїв України (Владислава БУВАЛКІНА), якого назвав ”В’ячеслав”. А на честь Віталія БЛАЖКА, попри багатомісячні прохання, перейменовано вулицю МАХАЧКАЛІНСЬКУ, а не вулицю не в центрі міста. Примітно, що в якості “обґрунтування” ТРУХАНОВ послався на “позицію ВЧ 3057”, яку ще у 2022 році було відхилено. Все, щоб не найменувати на честь героїв сучасної російсько-української війни центральні знакові вулиці. Внаслідок цього, щоб не залишати на честь героя лише маленький непримітний топонім Головою ОВА було прийнято розпорядженняпро перейменування на його честь узвозу МАРІНЕСКО в центральній частині міста.

26.07.2024р. узвіз МАРІНЕСКО перейменовано на честь ВІТАЛІЯ БЛАЖКО.

Олександр МАРІНЕСКО – радянський військовий, член ВКП (б), який широко використовувався у імперсько-радянській пропаганді (І.ІСАКОВ журнал «Радянський Союз», Н. КУЗНЕЦОВ журнал «НЄВА» та ін.) та є членом пантеону «великих постатей Росії» – пам’ятники та пам’ятні знаки встановлені у Кронштадті, Санкт-Петербурзі, Калінінграді, Михайловську, Севастополі (після анексії), Москві, Ваніно, вулиці у Санкт-Петербурзі, Калінінграді та ін. Займав низку керівних посад у радянських військових формуваннях: 11.1934 – командир штурманського сектору (БЧ-1) підводного човна Щ-306 («ПИКША») Балтійського флоту; 11.1938 – помічник командира на підводний човен Л-1; 05.1939 – командиром підводного човна М-96, 04.1943 – командир Червонознаменного підводного човна С-13, Натомість під час Другої Світової війни характеризувався схильністю до пияцтва та організації азартних ігор, неодноразово був засуджений, зокрема за зловживання службовим становищем та привласнення коштів.

Всупереч поширеному фейку ГІТЛЕР не називав МАРІНЕСКО «своїм особистим ворогом» і не оголошував жалобу у Німеччині за загиблими на борту «Густлоффа». Відповідна промова та траур були оголошені у 1936 році після загибелі Вільгельма ГУСТЛОФФА – одного з нацистських партійних лідерів, а не внаслідок потоплення однойменного судна. Був нагороджений орденом ЛЕНІНА (1942, 1990). Після повернення з фронту Олександра МАРІНЕСКО представили до звання Героя Радянського Союзу, але командування, враховуючи попередні провини офіцера, понизило статус нагороди до ордена Червоного Прапора. Вже у вересні 1945-го «за недбале ставлення до службових обов’язків, систематичне пияцтво і аморальну поведінку» усунули з посади, понизили до звання старшого лейтенанта, а в листопаді взагалі звільнили в запас. Решту життя Олександр МАРІНЕСКО провів, здебільшого, в Ленінграді. Деякий час працював заступником директора місцевого НДЦ переливання крові, але в 1949-му був засуджений до трьох років за крадіжку торф’яних брикетів, привласнення собі інститутського ліжка вартістю 543 карбованці та три прогули без поважних причин. Відбував покарання в Приморському й Хабаровському краї. Командував єдиним «штрафним» підводним човном радянського флоту. З метою формування міфу про могутність російської зброї у 1990 році за зверненням СОЮЗУ ПИСЬМЕННИКІВ СРСР, громадських організацій та підтримки керівництвом МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ СРСР Указом Президента СРСР М. ГОРБАЧОВА був удостоєний звання Героя Радянського Союзу та встановленню пам’ятника (наявність такої назви є наслідком топонімічного маркування, яке було частиною імперської пропагандистської політики на півдні та сході України).