вулиця Геннадія Афанасьєва

Геннадій АФАНАСЬЄВ – український активіст громадянського спротиву російській окупації Криму, політв’язень, публіцист, військовий ЗСУ. До 11 років проживав в Одесі, де вчився в україномовному класі школи-інтернату № 6 на вулиці Розкидайлівськй та згодом у Маріїнській гімназії. Один із незаконно звинувачених ФСБ у справі так званих «терористів групи Сенцова». Затримання відбулося в Україні 09 травня 2014 року на одній з вулиць окупованого Сімферополя. У березні 2016 року Україна звернулася до Росії з проханням про екстрадицію чотирьох українців, у тому числі Геннадія, 14.06.2016 року повернувся в Україну у процесі обміну на фігурантів справи про сепаратизм. З липня 2016 до жовтня 2018 року співпрацював із «Крим. Реалії» – кримським проєктом української служби «Радіо Свобода», а також у спеціальній громадській платформі, котра сприяє визволенню українців з незаконного ув’язнення в росії. З першого дня повномасштабного вторгнення службив у лавах ЗСУ, захищав м. Київ (130-батальйон ТРО 241-ї бригади) з позивним «ТОР». Загинув 18 грудня 2022 року на Луганщині під Білогорівкою. Нагороджений орденом «ЗА МУЖНІСТЬ» ІІІ ступеня (Указ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ від № 6/2023 від 09 січня 2023 року).

26.07.2024р. вулицю ГЕНЕРАЛА ЦВЄТАЄВА перейменовано на честь ГЕННАДІЯ АФАНАСЬЄВА.

Вячєслав ЦВЄТАЄВ – росіянин, радянський воєначальник. у рядах Червоної армії з 05.1918. Народився у Малоархангельську. З грудня 1919 року як командувач 54-ї стрілкової дивізії, яка брала участь у радянсько-фінській війні. У червні 1920 року дивізію перекинули до складу 15-ї армії Західного фронту, яка брала участь у радянсько-польській війні, де на стороні Польщі брали участь учасники боротьби за незалежність України у ХХ ст. – представники ЗУНР та УГА. В серпні 1920 року під час контрнаступу польських військ дивізія була змушена відступити до кордонів Східної Прусії, перейшла її та була інтернована. В. ЦВЄТАЄВ у 1921 році був повернений до РСФСР. З 1921 року по 1937 року займав різні керівні посади у Червоній Армії, зокрема був командиром низки дивізій. Подавляв повстання у Південному Туркестані протягом 1929-1934 років. У роки Другої Світової війни командував різними військовими з’єднаннями, у т.ч. 5-ї ударної армії, яка брала участь у бойових діях на Південному, 3-му та 4-му Українських фронтах, бійці яких брали участь у збройній боротьбі проти борців за незалежність України у ХХ ст. У липні 1945 року призначений заступником головнокомандувача, а у січні 1947 року – головнокомандувачем Південної групи військ. З січня 1948 року – начальник Військової академії ім. ФРУНЗЕ. Отже є особою, яка стала складовою сконструйованого радянською пропагандою “героїчного пантеону великої вітчизняної війни”, брав участь у встановленні радянської влади на території України, переслідуванні борців за незалежність у ХХ ст. та займав вищі керівні посади у військових формуваннях СРСР.