вулиця Сім’ї Глодан

Валерія ГЛОДАН родом з Херсону, в Одесі закінчила факультет журналістики, працювала піар-менеджеркою в низці компаній, Юрій у 2008 році вступив у Національний університет «Одеська юридична академія». Ще під час навчання розпочинає кар’єру в юридичній компанії, проте в нього була ідея разом із дружиною мають ціль відкрити свою власну справу – магазин-пекарню. До повномасштабного вторгнення працював шеф-пекарем в ресторанній компанії Одеси. 04 січня 2022 у подружжя народилася донька Кіра.

Вже 23.04.2022р. російська ракета зруйнувала ЖК «ТІРАС» у Київському районі міста Одеси. Внаслідок даного терористичного акту загинули тримісячна Кіра ГЛОДАН, її мати Валерія ГЛОДАН та бабуся Кіри – Людмила.

01 березня 2023 Юрій вже долучився до АЗОВ ССО “Київ”. У подальшому став до лав 3 ОШб Під час звільнення Андріївки поблизу Бахмута, виступав у складі штурмової групи. На зайнятих позиціях вони зачищали територію і потрапили під мінометний обстріл. Незважаючи на отримане поранення, Юрій допоміг побратиму з евакуацією та отримав друге поранення, яке було несумісне із життям.

СІМ’Я ГЛОДАН – трагічна і водночас героїчна історія однієї одеської сім’ї, яка загинула від російської зброї. Історія цієї сім’ї є жахливим символом наслідків воєнної агресії рф по відношенню до України та, зокрема, Одеси. Ця назва з однієї сторони присвячена конкртеній сім’ї, з іншої – символізує загальну трагедію України – росіяни нищать цілі покоління сімей.

26.07.2024р. вулицю ІЛЬФА ТА ПЕТРОВА перейменовано на честь СІМʼЇ ГЛОДАН.

Ілья ІЛЬФ – російський радянський письменник, драматург та сценарист, фотограф. Під час «громадянської війни» брав участь на боці Червоної Армії – червоноармійському караульному полку. У 1920-1921 роках працював завідуючим складом та бухгалтером в ОБЛПРОДКОМГУБІ (організації з забезпечення Червоної Армії постачанням та формуванню «продзагонів» – спецформувань, які направлялись у сільську місцевість для примусового відібрання продовольства у селян (було складовою політики червоного терору та у подальшому стало причиною масового голоду/голодомору 1921-1923 на українських землях). У 1923 році переїхав до Москви, де прожив більшу частину свого життя. В часи масового голоду та репресій – у 1932-1937 роках писав фельєтони для газети «ПРАВДА» – пропагандистської радянської газети, центрального друкованого органу ЦК ВКП (б).

У часи роботи в Одесі, серед іншого працював в агітаційному відділі «ЮгРОСТА», де серед іншого, написав твір «Страна, в которой не было октября», який глорифікував встановлення радянської влади на території Одеси, крім того, серед іншого, одного з керівників Директорії Української Народної Республіки – вищого органу влади та управління, борця за незалежність України у ХХ ст. – Симона ПЕТЛЮРУ поруч із імперським російським генералом ДЕНІКІНИМ називає «ворогом»: «Когда Петлюра ссорился с Деникиным, а Деникин с французами, это была вода на революционную мельницу. И мельница работала. Пришлось перенести многое. Один за другим налетали враги, и один за другим они уходили и бежали, теряя мужество и брызгая кровью». (Воспоминания об Украине. Первая публикация — «Гудок», 1923, 6 ноября (подпись И.)

Євгєній ПЄТРОВ (справжнє прізвище – КАТАЄВ) – російський радянський письменник, сценарист та драматург, журналіст, воєнкор. Член ВКП (б) з 1939 року Співробітник одеського карного розшуку з липня 1921 року (у лютому 1920 року утворено Одеське губернське управління міліції та карного розшуку, яке разом з ЧК, загонами ЧОН та регулярними військами вело боротьбу з противниками радянської влади на території Одеської губернії). У подальшому переїхав до Москви за сприяння Володимира НАРБУТА – співробітника відділу друку ВКП (б), де так само працював, зокрема, як редактор пропагандистських сатиричних журналів «ГУДОК», «СМЕХАЧ», «ЧУДАК» та «КРОКОДИЛ», а також у газеті «ПРАВДА».. Нагороджений орденом ЛЕНІНА «за видатні успіхи та досягнення у розвитку радянської художньої літератури» згідно Указу Президіуму ВР СРСР від 31.01.1939р. та вступив до ВКП (б). У 1937 році стає заступником головного редактора «Литературной газеты» (органом Правління Спілки письменників СРСР).

Нагороджений орденом ЛЕНІНА «за видатні успіхи та досягнення у розвитку радянської художньої літератури» згідно Указу Президіуму ВР СРСР від 31.01.1939р. та вступив до ВКП (б). У 1937 році стає заступником головного редактора «Литературной газеты» (органом Правління Спілки письменників СРСР).

Глорифікував загарбницьку політику СРСР у творах «Подвиг орденоносной дивизии» (про радянсько-фінську війну), «Славная советская традиция», «Исскуство должно нападать» та ін., зокрема про окупацію Заходу України («Как польские офицеры сожгли два села», «Подлинная демократия», «Исторический день» та ін.).

Духом глорифікації радянського тоталітарного ладу була просякнута книжка ПЕТРОВА та ІЛЬФА «Одноповерхова Америка». Написана та опублікована книга була у розпал сталінських репресій, де вони протиставляли начебто чудовий лад робітників СРСР американському. Пізніше у світ виходить незавершений пропагандистський твір «Путешествие в страну коммунизма» за сюжетом якого Американський журналіст приїжджає до СРСР і переймається симпатією до Радянського Союзу. Далі йде опис фантастичних успіхів країни, де було збудовано «соціалізм». У романі всіляко підкреслювається пафос величі російського народу як творця радянського раю. Персонажі прописані дуже схематично, майже не видно характерів та індивідуальних рис.

У 1937 році вони протиставляли начебто чудовий лад робітників СРСР американському: «После фордовского завода в Дирборне, где техника поработила и раздавила людей, где рабочие, прикованные к станкам и конвейерам, кажутся людьми глубоко несчастными, мы словно попали на другую планету. Мы увидели молодых рабочих, здоровых и весёлых, увлечённых своей работой, дисциплинированных, дружелюбно настроенных к своим руководителям. Мы, конечно, и раньше знали об этой разнице, но как-то отвлечённо. А сейчас, под свежим ещё впечатлением виденного в Америке, этот контраст восхищал, вселял непререкаемую уверенность в том, что всё преодолеем, что всё будет хорошо и что не может быть иначе». Отже Ілля ІЛЬФ та Євген ПЕТРОВ (КАТАЄВ) є особами, які причетні до встановлення радянської влади на території України, переслідування учасників боротьби за незалежність у ХХ ст., а також публічно, у тому числі в медіа, у літературних та інших мистецьких творах, підтримували, глорифікували або виправдовували російську імперську політику, закликали до русифікації чи українофобії.