вулиця Григорія Зленка

Григорій ЗЛЕНКО – письменник-публіцист, журналіст, літературо- і книгознавець, дослідник історії літературного та культурного життя України, бібліограф, краєзнавець-україніст, енциклопедист. Дійсний член Наукового товариства ім. ШЕВЧЕНКА (з 2006 р.). жив в Одесі, де співпрацював із редакціями інших газет. Пізніше обіймав різні посади в республіканському видавництві “Маяк”: старшого редактора, завідувача редакції художньої літератури, головного редактора. Проте згодом, за негласною вказівкою секретаря ЦК КПУ з ідеологічної роботи В. МАЛАНЧУКА, Г. ЗЛЕНКО потрапив до кола представників української творчої інтелігенції, яким не давали можливості друкуватись рідною мовою. Цей період тривав майже 10 років. З вересня 1972 р. протягом чотирьох десятиліть очолював редакційно-видавничий (з 2006-го – редакційний) відділ Одеської державної наукової бібліотеки (ОДНБ). Автор багатьох науково-допоміжних бібліографічних покажчиків із питань літературознавства: “Леся УКРАЇНКА в Одесі” (1981), “Степан Петрович КОВГАНЮК” (1982), “Іван ФРАНКО в Одесі” (2001), “Галина КОМАРІВНА (Галина Михайлівна КОМАРОВА)” (2004) та ін.

Був членом обласної редакційної колегії і керівником однієї з науково-редакторських груп з підготовки тому “Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область”, членом груп консультантів і рецензентів Української літературної енциклопедії (1988-1995) та енциклопедії “Мистецтво України”, комісій бібліографії та книгознавства Міжнародної асоціації україністів і Наукового товариства імені ШЕВЧЕНКА (НТШ). Літературний доробок Г. ЗЛЕНКА – понад два десятки книг. Його творчість, здебільшого в жанрі літературнодокументального нарису, що базувалася на опрацюванні тисяч джерел в архівах і бібліотеках, є поєднанням роботи журналіста і літературознавця, прозаїка й поета, дослідника і краєзнавця, психолога та історика. Нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня (2006). За більш ніж столітній період існування НТШ Г. ЗЛЕНКО став третім серед одеситів у лавах його дійсних членів (попередні – історик, професор Новоросійського (Одеського) університету О. МАРКЕВИЧ та М. КОМАРОВ). Помер та похований в Одесі.

Ілля ШВИГІН – уродженець Орловської губернії, радянський воєначальник, депутат Верховної Ради Молдавської АРСР (1938). У Червоній Армії з травня 1919 року. У квітні 1919 року виїхав на Донбас, де був призваний до РККА та призначений у 81-й стрілецький полк 9-ї стрілецької дивізії, де проходив службу на посадах командира роти та начальника полкової школи, командира батальйону. Під час служби брав участь у боях на Південному фронті, з 02.1920 по 06.1921 був помічником командира полка зі стройової частини у 79-му стрілецькому полку звідної бригади, потім у 25-26-му стрілецьких полках 3-ї звідної бригади, у 22-му стрілецькому полку 3-ї Казанської стрілецької дивізії. У складі цих частин брав участь у боях на території України. У травні-грудні 1921 року на посаді командира летючого загону № 2 брав участь у “боротьбі з бандитизмом” у Криму. Після займав низку керівних посад у збройних формуваннях СРСР – командир та комісар полків, комендант, заступник командувача армії. Брав участь у радянсько-фінській війні, як командувач 138-ї стрілецької дивізії. Загинув у 1944 році при переправленні через р. Дністер. Отже є особою, яка стала складовою сконструйованого радянською пропагандою “героїчного пантеону великої вітчизняної війни”, брав участь у встановленні радянської влади на території України, переслідуванні борців за незалежність у ХХ ст. та займав вищі керівні посади у військових формуваннях СРСР.