
Чому Дмитро СИГАРЕВИЧ?
Дмитро СИГАРЕВИЧ – громадський діяч, учасник українського національного руху кінця ХІХ – початку ХХ ст. Після вступу у 1887 році до Новоросійського університету активно долучився разом з низкою інших студентів-українців до діяльності першої в історії університету української громади – “Молодої громади” Одеси, з якими влітку 1888 познайомилася Леся УКРАЇНКА. Після завершення навчання в університеті, з 1893 року увійшов до “Одеської громади” на чолі з Леонідом СМОЛЕНСЬКИМ (за її дорученням був у зв’язках з Галичиною). Став членом “Братерства тарасівців”, згодом членом відділу Одеської “Просвіти”. Взявся писати першу біографію Леоніда СМОЛЕНСЬКОГО, яку видала львівська “Просвіта”. У 1897 р. Д. СИГАРЕВИЧ був делегатом від Одеси на велелюдному таємному з’їзді представників української інтелігенції у Києві з метою формування “Загальної української безпартійної демократичної організації”. Він взяв активну участь у революційних подіях 1905 року, зокрема в листопаді 1905 виголосив промову “Відродження України” на першому українському мітингу російської імперії, що відбувся в Одесі. Її було опубліковано в першому числі української газети “Народное дело” (Одеса).
Унікальним його внеском в українське життя Одеси була організація виступів у місті українських кобзарів у 1903 та 1906 р. (вперше в історії – в стінах університету). У 1906 р. був одним з авторів листа до Ради професорів Новоросійського університету за впровадження в освітній процес кафедр українознавства та викладання цих предметів українською мовою, який підписали 86 осіб. Заява підготувала ґрунт для викладання в Новоросійському університеті у 1907- 1908 pp. О.ГРУШЕВСЬКОГО, який вперше у практиці російсько-імперських університетів прочитав спецкурс з історії України українською мовою. В 1907 році після обушків поліцією був змушений переїхати до містечка Кам’янське, де став першим директором місцевої приватної гімназії. У 1909 році переїхав до м.Олександрівська (зараз – Запоріжжя) де працював інспектором комерційного училища, а у 1911-1914 рр. – директором цього закладу. На злеті творчості 23.03.1914р. життя 46-річного Дмитра СИГАРЕВИЧА обірвалося від сухот. Він був похований під кам’яним хрестом запорізьких козаків на дворянському Пилипівському цвинтарі м. Олександрівська.
Як з'явилася ця назва?
Минуле та контекст
Ганна ПАНКРАТОВА – радянська пропагандистка в освіті, радянська державна та партійна діячка, членкиня ЦК КПРС у 1952-1957 роках, депутатка Верховної Ради СРСР 4- го скликання, членкиня Президії ВР СРСР. У ВКП(б) з 1919р. Учасниця встановлення радянської влади в Україні – учасниця партизанського більшовистського руху на Одещині. Потім на партійній роботі в Одесі та на Уралі, як активну учасницю революційних події в 1922 році було направлено на навчання до Інституту червоної професури у Москві, який вона закінчила в 1925 році. Після чого викладала історію на вищих військово-політичних курсах при Академії Генерального штабу ЗС СРСР, Інституті червоної професури, Комуністичному університеті ім. Я. СВЕРДЛОВА, Ленінградській військово-політичній академії, Академії комуністичного виховання ім. Н.К. КРУПСЬКОЇ та ін.. В 1936 році за звинуваченням у зв’язках із троцькістами виключена із лав партії та відправлена у заслання до Саратова, а вже 01.04.1937 затверджена професором історичного факультету місцевого університету, де пізніше займала посаду завідувача кафедри історії народів СРСР. Похована у Москві. УІНП уключена в Список осіб, які підпадають під декомунізаційне законодавство (закон про декомунізацію).
Вибачте, не знайдено жодного запису. Будь ласка, змініть критерії пошуку та спробуйте ще раз.
Вибачте, не вдалося завантажити Maps API.