вулиця Павла Зеленого

Павло ЗЕЛЕНИЙ – (1839 -15.08.1912) – видатний український діяч, міський голова Одеси (1898-1905). Публічно запропонував скасувати таємний царський Емський указ 1876 року, циркуляри, які забороняли давати в школах пояснення українською мовою; забороняли статті українською мовою в шкільних книжках. Вважав, що всю освіту в українських громадах слід вести українською мовою, допустити українські книжки в шкільні і народні бібліотеки на рівні з московськими. Ініціатива Зеленого “співпала” по часу із публічним Меморіалом українців Одеси від 15 січня 1905 року до прем’єрміністра царської імперії графа ВІТТЕ щодо відновлення в правах української мови. Співпала з ініціативою українського самостійника із Одеси лікаря Івана ЛУЦЕНКА започаткувати в місті першу щоденну газету українською мовою “НОВИНА”. На яку петербурзьке “главноє управлєніє по дєлам печати” відповіло, що “міністр внутрішніх справ відмовив в дозволі видати в Одесі щоденну газету українською мовою”.

Павло ЗЕЛЕНИЙ публічно виступав за скасування утисків штучно створених для української преси. Особисто виділив 500 рублів – колосальну суму на ті часи – для пам’ятника ШЕВЧЕНКУ в Одесі. Був одним із співзасновників одеської “ПРОСВІТИ”. Стійкий захисник гласності і друг преси, як характеризують його ті, хто близько знав ЗЕЛЕНОГО, і на посту міського голови не раз відстоював гнане царизмом українське слово. До самісінької смерті він залишався членом благодійного товариства для поширення книг українською мовою. Природно, що Зелений увійшов до числа засновників одеського українського культурологічного товариства “Просвіта” – одного з найкрупніших у підросійській Україні. Він був членом його першого правління, обраного взимку 1906 року, підтримував усі заходи товариства, допомагав влаштовувати літературно-мистецькі вечори й читання. За дозволом ЗЕЛЕНОГО в Одесі 23 листопада 1905 року відбувся перший в Російській імперії велелюдний український мітинг, учасники якого зажадали повернути Україні відібрані в неї російськими царями вольності.

Фома КОБЛЕ – російський військовий та державний діяч, генерал-лейтенант імператорської армії, – градоначальником Одеси (1814- 1815 рр.). Ф. КОБЛЕ був ад’ютантом Бургського єгерського корпусу Михайла КУТУЗОВА, учасником війни з Османською імперією, комендантом Царіцина, Одеси. За “взяття фортеці Ізмаїл” нагороджений орденом Святого Георгія ІV ступеня. Брав участь у захопленні Очакова. Тобто є особою, яка займала вищі керівні посади та безпосередньо здійснювала реалізацію російської імперської політики.

1) вулиця отримала назву на честь КОБЛЕ не за його заслуги, а а тому, що користуючись своїм становищем, цей сановник безкоштовно отримав на вказаній вулиці не одне чи два стандартні “місця” під забудову (як їх отримували інші одесити), а аж двадцять стандартних “місць” (під будинок та сад). Як після того було не назвати усю вулицю на честь цього “скромного” домовласника? 2) епідемія тривала з 1812-1814р. й охопила не лише Одесу, а весь край від Дністра до Південного Бугу. Примітно, що власне село-маєток Коблевка (теперішнє Коблево), згідно документів герцога А.Е.РІШЕЛЬЄ, на кінець 1812р. мало найбільшу кількість захворівших та померлих (133 та 107 відповідно) серед усіх сіл краю. Однак трагедія Коблевки (Коблево) на тому не завершилася. За свідченнями одного з соратників вищезгаданого герцога А.Е.Рішельє на 1813 рік вказане село вже вимерло від чуми повністю. МІФ: Вулиця названа на честь КОБЛЕ, тому що він був великим градоначальником та успішно боровся з чумою

Про те, що саме Коблево стало одним з головних осередків чуми у 1812 – 1813 рр. писали й радянські дослідники історії епідемій. Чому так сталося? Село ж це від Одеси розташовано досить далеко. Можливі причини: відсутність карантинних заходів, надмірне скупчення населення, антисанітарія та ін. І за таку “боротьбу з чумою” “дбайливого поміщика” Фоми (так, а зовсім не Томасом, офіційно називали його в рос. імперії) ми маємо називати його іменем центральну вулицю Одеси? МІФ: Вулиця названа на честь КОБЛЕ, тому що він був великим градоначальником та успішно боровся з чумою