вулиця Ростислава Палецького

Ростислав ПАЛЕЦЬКИЙ – (народився 10.01.1932р. у с. Коханівка Ананьївського р-ну Одеської обл.. – помер 07.03. 1978р. с. Троїцьке Любашівського р-ну Одеської обл.) – Художник, новатор у жанрі декоративно-ужиткового розпису, майстер станкової графіки. Малювати почав з дитинства, спостерігаючи як мати розписувала піч, а батько – меблі.Не маючи спеціальної освіти, створив у с. Троїцьке центр фольклористів та народних умільців “Перлини степу”, які збирали й вивчали цікаві зразки вишивки, ткацтва, писанкарства, переказів і легенд та ін., що, безперечно, спонукало до національного самоусвідомлення. За рік на базі цього угруповання виникло літературно-мистецьке об’єднання “Степовий колос”, яке збирало народні ужиткові й декоративно-мистецькі вироби. За проектом ПАЛЕЦЬКОГО в Троїцькому побудовано Будинок народної творчості, він навчав школярів і дорослих декоративного розпису. ПАЛЕЦЬКИЙ був новатором у жанрі декоративного розпису, він творив власні орнаментальні композиції з яскравим національним колоритом, вдавався до стилізації історичних постатей та відомих літературних персонажів, особливий інтерес мав до козацької тематики, героїчного епосу українського народу. Створив цикл картин за мотивами драми-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня”, язичницький цикл.

1971 р. ПАЛЕЦЬКИЙ мав першу персональну виставку в Одеському музеї західного і східного мистецтва. Того ж року отримав бронзову медаль лауреата Всесоюзної виставки, звання “Заслужений майстер народної творчості”. Його розписи побували на виставках у Києві, Ленінграді, Москві, Ізмаїлі, Полтаві, у Польщі, Болгарії, Німеччині, Чехії, в Японії, де їх оцінювали дуже високо. Усього мав 8 тематичних виставок з 50-60 робіт кожна. Про художника був знятий документальний кольоровий кінофільм. 1972 р. у видавництві “Мистецтво” мав вийти його альбом. Інтерес до творчості П. за кордоном викликав підозру комуністичних наглядачів за мистецтвом. Якийсь експерт з Міністерства культури побачив у його працях “тенденцію сповзання до націоналізму”, наполегливо радив дотримуватися канонів декоративного розпису, малювати не козаків, а флору та фауну.

З початком нової хвилі репресій проти української інтелігенції (1972 р.) роботу над його альбомом припиняють. П. критикують за “ідеалізацію козаччини”. Посипалися звинувачення, що він спрямовує літературно-мистецьке об’єднання “Степовий колос” на вивчення “забобонних” (насправді, старовинних) звичаїв та обрядів. Що створює музей “пережитків капіталізму” (очевидно, народного побуту) Причорномор’я. Що готує до видання книгу про “самозваних” (напевно, недипломованих) майстрів с. Троїцького. Під тим приводом, що П. не має спеціальної освіти, його усувають від викладання в дитячої студії декоративного розпису (тоді вже художньої школи). У Спілці художників “загубили” документи з його заявою на членство. Був “сигнал” і про те, що П. бачив десь старий рушник з якорцями і тризубом. Ним зацікавився прокурор. Це обурило митця і він пішов з посади колгоспного художника-оформлювача, працював у виробничій бригаді. Оскільки утисків зазнавала і його дружина-художниця Марія Лазарівна, подружжя збиралося виїхати з Троїцького. 7.03. 1978 р. дружина повернулася з роботи і виявила чоловіка в хаті в калюжі крові мертвим, з проламаним черепом і переламаними кількома ребрами.

Андрій РАТОВ – радянський воєначальник. З 10.1917р. у Червоній Гвардії. Брав участь у Жовтневому збройному повстанні. Був поранений у боротьбі за Казанський Кремль. У Червону Армію вступив 04.1918р.. За завданням ЧК був направлений у повстанський загін СТЕПАНОВА, де знаходився до повної його ліквідації, переконавши бійців загону перейти на сторону радянської влади. У 1920 році командир 242-го стрілецького полку на Східному фронті, який 05.1920р. був перекинутий на Західний фронт, де брав участь у радянсько-польській війні, де на стороні Польщі брали участь борців за незалежність у ХХ ст. – представники ЗУНР та УГА. У 1925р. вступив до ВКП (б). 08.1925-08.1938 – служив на різних керівних посадах у 6-му важкому артилерійському дивізіоні в Українському воєнному окрузі (м. Вознесенськ). З 08.1938р. помічник командира зі стройової частини 203-артилерійського полку 15-ї Сівашської стрілецької дивізії, з 08.1939 – командир 247-го корпусного важкого артилерійського полку у 17-му стрілецькому корпусі. На чолі з цим корпусом брав участь в окупації Заходу України у вересні 1939 року (пропагандою СРСР названо “освободітєльний поход на Западную Украіну”) та у Бесарабському поході РСЧА у червні-липні 1940 року. Командував з 04.1943 року 9-ю артилерійською дивізією прориву Резерву Головного Командування на Південно-Західному фронті, з жовтня 1943 року на 3-му Українському фронті. З 1947 року – командир 149-ї армійської гарматної артилерійської бригади в 11-й гвардійській армії Прибалтійського воєнного округу. З жовтня 1947 року заступник командувача артилерії цієї армії. З травня 1952 року заступник командувача артилерії Таврійського воєнного округу. У грудні 1953 року генерал-майор артилерії. Таким чином є особою, яка стала складовою сконструйованого радянською пропагандою “героїчного пантеону великої вітчизняної війни”, брав участь у встановленні радянської влади на території України та боротьбі проти борців за незалежність у ХХ ст., а також займав вищі керівні посади у військових формуваннях СРСР.