провулок Бориса Айзенберга

Борис АЙЗЕНБЕРГ (“БОРИСИЧ”) – командир 10 стрілецької роти, ВЧ А0666 (28 ОМбР). До служби у ЗСУ Борис був художником, та архітектором – людиною мирних творчих професій, яку знали не тільки в Одесі, але і в багатьох містах України та поза нею. Його знали як власника одного з найкращих одеських розплідників рослин, та спеціаліста по ландшафтному дизайну. У парках та на вулицях Одеси ростуть подаровані Борисом дерева. Вже під час повномасштабного вторгнення приймав участь у звільненні територій Миколаївської області, за що був нагороджений відзнакою “За мужність та відвагу”. Після виборював Херсонську область, за що отримав медаль “Хрест свободи” від ПЦУ. Після успішного виконання завдань на Південному напрямку був направлений на Бахмутський де він, з-поміж іншого, організував створення оборонних споруд, що дозволило бійцям більше 7 місяців утримувати фронт в районі смт. Курдюмівка. Він неодноразово особисто вивозив поранених та полеглих бійців з поля бою. Він власноруч врятував більше 20 чоловік особового складу з під безупинного артилерійського обстрілу. Загинув 13.07.2023 біля населеного пункту Курдюмівка, Донецької області. В день своєї загибелі він врятував з під щільного вогню важко пораненого підлеглого військового і надав йому першу медичну допомогу ціною власного життя.

Валентин КАТАЄВ – російський радянський письменник, поет, кіносценарист та драматург, журналіст, військовий кореспондент. Учасник “білого руху” – в армії генерала ДЕНІКІНА, який боровся за збереження Російської імперії, у т.ч. проти борців за незалежність України у ХХ ст. Служив артилеристом на бронепотязі “Новоросія” ЗС Півдня Росії (ВСЮР), командиром першої башти. Під командуванням А. РОЗЕНШИЛЬДА фон ПАУЛІНА виступив проти військ УНР під проводом С. ПЕТЛЮРИ, зокрема окупував с. Вапнярку у жовтні-листопаді 1919 року. Під командуванням генерала М. ШИЛЛІНГА брав участь у наступі на Київському напрямку. У 1920 році брав участь у боях проти військ Директорії УНР, які розташовувались у м. Вінниця. Свою належність до “білого руху” виклав у повісті “Вже написаний Вертер” (1980). За альтернативною версією та написаним спогадам (“Майже щоденник”) з весни 1919 року воював у складі Червоної Армії.

У творі “АЛМАЗНЫЙ МОЙ ВЕНЕЦ” зневажливо висловлюється з приводу борців за незалежність України у ХХ ст. та української державності: “Смерть его была ужасна, нелепа и вполне в духе того времени – короткого отрезка гетманского владычества на Украине. Полная чепуха. Какие-то синие жупаны, державная варта, безобразный национализм под покровительством немецких оккупационных войск, захвативших по Брестскому миру почти весь юг России”. “Где-то в степях Новороссии он гонялся на обывательских лошадях за бандитами – остатками разгромленной петлюровщины и махновщины, особенно свирепствовавшими в районе еще не вполне ликвидированных немецких колоний”.

Також був членом монархічного шовіністичного антисемітського “Союза Русского Народа имени Михаила Архангела /Чёрная Сотня” (1911-1917) (далі по тексту – СРН). У 1910 році виходять його вірші в “Одеському віснику” – органі губернського відділу СРН: “И племя иуды не дремлет, Шатает основы твои, Народному стону не внемлет И чтит лишь законы свои. Так что ж! Неужели же силы, Чтоб снять этот тягостный гнет, Чтоб сгинули все юдофилы, Россия в себе не найдет?” Російський письменник Іван БУНІН у творі “Окаянные дни” писав: “Был В. Катаев (молодой писатель). Цинизм нынешних молодых людей прямо невероятен. Говорил: “За сто тысяч убью кого угодно. Я хочу хорошо есть, хочу иметь хорошую шляпу, отличные ботинки…”.

У 1913 році “Одеський вісник” публікує вірш “Привет Союзу Русского Народа” в день семилетия его”: “Привет тебе, привет, Привет, Союз родимый, Ты твердою рукой Поток неудержимый, Поток народных смут Сдержал. И тяжкий путь Готовила судьба Сынам твоим бесстрашным, Но твердо ты стоял Пред натиском ужасным, Храня в душе священный идеал… Взошла для нас заря. Колени преклоняя И в любящей душе Молитву сотворяя: Храни Господь Россию и Царя”.