провулок Володимира Яковлева

Володимир ЯКОВЛЕВ – філолог та історик, професор одеського університету, дослідник давньоукраїнської літератури та історії Одеси, директор Одеської публічної бібліотеки. Народився в Одесі (мати належала до відомої в місті італійської родини Перозіо). Початкову та середню освіту отримав в Одесі, потім закінчив університет в Петербурзі, де навчався у відомого українофіла Ізмаїла СРЕЗНЕВСЬКОГО та входив до українофільського гуртка Миколи КОСТОМАРОВА. Працював в університетах Дерпта (Тарту) та Варшави. Опублікував у Петербурзі видатну пам’ятку давньої української літератури – Києво-Печерський патерик. Від 1883 р. жив та працював в рідній Одеси. Був приват-доцентом, потім – професором одеського університету. Продовжував вивчення давньоукраїнської літератури та історії Хаджибея-Одеси (зокрема, він автор книги “К истории заселения Хаджибея (1789 – 1795 гг.)” 1889 року видання). Відстоював необхідність залучення наукових підходів до вивчення історії Одеси.

Зокрема, він стверджував, що історію міста слід починати принаймні від 1415 року, що піднесення Одеси в ХІХ ст. відбулося внаслідок суто економічних причин, а не “мудрого керівництва” російських монархів, що в історії Хаджибея-Одеси значну позитивну роль відіграли українські козаки та їхні нащадки та ін. Від 1883 р. виконував обв’язки секретаря (фактично керуючого справами) Одеського товариства історії та старожитностей входив до одеського історико-філологічного товариства та ін. Водночас від 1883 р. і до своєї смерті був директором Одеської публічної бібліотеки. Під час свого керівництва він збільшив кількість книжок в бібліотеці майже вдвічі (з 50.000 до 90.000 томів), зробивши її найбільшою в Україні.Помер В. Яковлєв 10 квітня 1896 р. в рідній Одесі. Похований був на Другому християнському цвинтарі Одеси. Місце могили на сьогодні невідоме.

Олександр СТУРДЗА – російський військовий, дипломат, провідник та пропагандист російської імперської політики. Син молдовського боярина, що перейшов в підданство Російської імперії. 1809 року почав служити в російському Міністерстві закордонних справ, потім – в канцелярії армії П. ЧІЧАГОВА (1812), перебував на дипломатичній службі у Відні та Парижі. Від 1818 р. працював при російському Міністерстві народної освіти, займаючись цензурою освітніх видань, зі завданням вилучення з них “духу лібералізму”. Виходив з пропозиціями обмежити енциклопедичний характер освіти, замінивши його релігійним – православним. Для міжнародного Ахенського конгресу 1818 р. О. СТУРДЗА, перебуваючи в державах Німеччини, склав записку “Mémoire sur l’état actuel de l’Allemagne”, в якій особливо звинувачував германські університети у поширенні революційного духу та атеїзму й пропонував ліквідувати автономію університетів та підпорядкувати їх нагляду церкви й поліції. Текст записки, роздрукований для учасників конгресу, потрапив в пресу, що викликало антиросійські заворушення у державах Німеччини. Отримавши виклик на дуель, О. СТУРДЗА втік з Німеччини до росії. Там О. СТУРДЗА продовжував писати “цінні” пропозиції російському уряду щодо зовнішньої та внутрішньої політики, зокрема, щодо необхідності переведення іноземців у росії в православ’я та ін.

Виконував дипломатичні канцелярські функції під час російсько-турецької війни 1828 – 1829 рр. та вийшов у відставку у чині таємного радника (згідно “табелі о рангах” це відповідало військовому званню генерал-лейтенанта). Після того СТУРДЗА остаточно оселися в Одесі. Тут він продовжував писати шовіністичні статті, що друкувалися у різних часописах імперії (під назвами: “О любви к отечеству”, “Памятник трудов православных благовестников русских”, “Беседа любителей русского слова и Арзамас в царствование Александра I”, “Сравнение православного учения с лютеранством и папизмом” і т. п.). Займався також благодійністю. Помер в одному зі своїх маєтків, похований в Одесі. Могила не зберіглася. Показово, що “мракобісні” погляди СТУРДЗИ викликали різке несприйняття навіть російських лібералів. Зокрема, у О. ПУШКІНА, який їдко його висміював, принаймні, у двох своїх епіграмах: “Вкруг я Стурдзы хожу…” та “Холоп венчанного солдата…”. Проте на межі ХХ та ХХІ ст. проросійськи сили в Одесі розпочали зумисно ідеалізувати постать О. СТУРДЗИ, зробивши з нього своєрідний регіональний символ “русскаго мира”, це відбилося у низці друкованих та інтернет публікацій. Таким чином О. СТУРДЗА займав вищі (генеральські) посади у російський імперії та активно сприяв агресивній політиці цієї держави в Німеччині, Греції, Волощині та ін., у своїх публікаціях пропагував зверхність російської держави та церкви над іншими державами та церквами. На сьогодні постать О. СТУРДЗИ є одним з маркерів, який використовує в своїх інтересах держава-агресор.