провулок Никона Дубовицького

Никон ДУБОВИЦЬКИЙ – керівник Одеського центру або “Центральної п’ятірки” (підпільна антибільшовицька (петлюрівська) організація), яка існувала навесні та влітку 1921 р. в Одесі. Робітник залізничних майстерень, український есер. До Одеси з-за кордону, з Польщі, Никон ДУБОВИЦЬКИЙ повернувся навесні 1921 р., після чого діяльність Одеського центру, до складу якого входили представники всіх українських партій, значно активізувалася. Одеський центр або “Центральна п’ятірка” отримала свою назву у зв’язку з тим, що організація “для більшої гнучкості ділилася на “п’ятірки”, які виконували різні функції політичного, воєнного, адміністративного та агітаційного характеру”. Керівники цих “п’ятірок” періодично збиралися на нічні засідання, під час яких детально розроблялися плани виконання завдань, які були поставлені перед Одеською обласною організацією та організаціями у повітах і волостях, які їй підпорядковувалися, у рамках загальноукраїнської кампанії підготовки до Другого Зимового походу.

За період з 23 травня до 1 липня відбулось декілька таких засідань, Так, скажімо, на засіданні 23 травня на квартирі у Н. ДУБОВИЦЬКОГО розглядалися питання: 1) про формування залізничного полку; 2) про українців членів КП(б)У; 3) про агітацію та пропаганду на залізниці, заводах і фабриках; 4) про підрив боєздатності Червоної армії”. На жаль, Одеській губернській надзвичайній комісії (ОГНК) вдалося провести операцію з ліквідації Одеського центру й заарештувати на початку липня 1921 р. 60 осіб, зокрема всіх її керівників, а згодом загальна чисельність заарештованих сягнула 264-х осіб. 02.09.1921 р. відбулось засідання великої колегії ОГНК, на якому було розглянуто справу “Одеської обласної підпільної петлюрівської організації”. Колегія прийняла рішення про розстріл 65 осіб. Першим у розстрільному списку було прізвище Никона ДУБОВИЦЬКОГО, про якого було сказано, що він втік за кордон, де у Тарнові отримав завдання Цупкому та польської дефензиви 6-ї армії, після чого з’явився на територію УСРР і став одним з керівників одеської організації. Наступною у списку була його донька Антоніна (18 років), вина якої полягала у тому, що вона допомагала своєму батькові.

Іван МІЧУРІН – уродженець Рязанської губернії, російський біолог та селекціонер-помолог, звеличений Й. СТАЛІНИМ. У період сталінських репресій за критику “мічурінської науки” постраждало чимало справжніх вчених-біологів і генетиків, серед них професор, діяч УНР Володимир СИМИРЕНКО. Наприкінці 1920 років він підтримав ідею сталіна щодо глобального перетворення природи. У зверненні до 16 з’їзду ВКП(б) у 1930 році він запропонував свій “проєкт”, який передбачав зменшення негативного впливу сибірського клімату на європейську територію росії шляхом створення лісосмуги між Уральськими горами та Каспійським морем. Пустелі Середньої Азії він пропонував перетворити на оази, висадивши там посухостійкі рослини та їстівні кактуси. Ці “ідеї” радянська влада сприймала серйозно й підтримала на партійному з’їзді. Перетворення природи збігалося з намірами більшовиків докорінно змінити людське суспільство шляхом “разрушения до основанья” всього світу та творення нового “советского человека”. Входить до переліку найбільш вживаних російських урбанонімів, рекомендованих до перейменування у першу чергу Експертною радою МІНКУЛЬТУРИ та УІНП.