провулок Леоніда Осики

Леонід ОСИКА – український режисер, сценарист, один з представників хвилі “українського поетичного кіно”. Закінчив Одеське театрально-художнє училище за фахом “художникгример-портретист”, що справило вплив на всю подальшу творчу манеру, оскільки режисер приділяв величезну увагу саме великим портретним планам на екрані, надавав перевагу зображенню та звуку над діалогами персонажів. Головними стрічками вважаються “Камінний хрест”, “Захар Беркут”, “Подарунок на іменини”, “Гетьманські клейноди”. Знімав фільми на кіностудії ім. Олександра ДОВЖЕНКА. Заслужений діяч мистецтв СРСР, Народний артист України, лауреат Шевченківської премії та Державною премією України ім. Олександра ДОВЖЕНКА.

Олександр СТУРДЗА – російський військовий, дипломат, провідник та пропагандист російської імперської політики. Син молдовського боярина, що перейшов в підданство Російської імперії. 1809 року почав служити в російському Міністерстві закордонних справ, потім – в канцелярії армії П. ЧІЧАГОВА (1812), перебував на дипломатичній службі у Відні та Парижі. Від 1818 р. працював при російському Міністерстві народної освіти, займаючись цензурою освітніх видань, зі завданням вилучення з них “духу лібералізму”. Виходив з пропозиціями обмежити енциклопедичний характер освіти, замінивши його релігійним – православним. Для міжнародного Ахенського конгресу 1818 р. О. СТУРДЗА, перебуваючи в державах Німеччини, склав записку “Mémoire sur l’état actuel de l’Allemagne”, в якій особливо звинувачував германські університети у поширенні революційного духу та атеїзму й пропонував ліквідувати автономію університетів та підпорядкувати їх нагляду церкви й поліції. Текст записки, роздрукований для учасників конгресу, потрапив в пресу, що викликало антиросійські заворушення у державах Німеччини. Отримавши виклик на дуель, О. СТУРДЗА втік з Німеччини до росії. Там О. СТУРДЗА продовжував писати “цінні” пропозиції російському уряду щодо зовнішньої та внутрішньої політики, зокрема, щодо необхідності переведення іноземців у росії в православ’я та ін.

Виконував дипломатичні канцелярські функції під час російсько-турецької війни 1828 – 1829 рр. та вийшов у відставку у чині таємного радника (згідно “табелі о рангах” це відповідало військовому званню генерал-лейтенанта). Після того СТУРДЗА остаточно оселися в Одесі. Тут він продовжував писати шовіністичні статті, що друкувалися у різних часописах імперії (під назвами: “О любви к отечеству”, “Памятник трудов православных благовестников русских”, “Беседа любителей русского слова и Арзамас в царствование Александра I”, “Сравнение православного учения с лютеранством и папизмом” і т. п.). Займався також благодійністю. Помер в одному зі своїх маєтків, похований в Одесі. Могила не зберіглася. Показово, що “мракобісні” погляди СТУРДЗИ викликали різке несприйняття навіть російських лібералів. Зокрема, у О. ПУШКІНА, який їдко його висміював, принаймні, у двох своїх епіграмах: “Вкруг я Стурдзы хожу…” та “Холоп венчанного солдата…”. Проте на межі ХХ та ХХІ ст. проросійськи сили в Одесі розпочали зумисно ідеалізувати постать О. СТУРДЗИ, зробивши з нього своєрідний регіональний символ “русскаго мира”, це відбилося у низці друкованих та інтернет публікацій. Таким чином О. СТУРДЗА займав вищі (генеральські) посади у російський імперії та активно сприяв агресивній політиці цієї держави в Німеччині, Греції, Волощині та ін., у своїх публікаціях пропагував зверхність російської держави та церкви над іншими державами та церквами. На сьогодні постать О. СТУРДЗИ є одним з маркерів, який використовує в своїх інтересах держава-агресор.