«І тоді вона попросила його розстріляти. Свого чоловіка. Коханого. Стражденного. Засланого на десятиріччя у мордорівські табори. Незломленого і незламного.
Повірте, це не просто банально-пафосні слова. Чоловік провів 31 рік у радянських таборах – Магадан, Колима, Мордовія. Вона, його дружина, боролось за чоловіка. Теж була ув’язнена. Отримала 4 роки.
Вона – Ніна СТРОКАТА.
Він – Святослав КАРАВАНСЬКИЙ.
У грудні 1966 року це вона, Ніна СТРОКАТА, подала на ім’я начальника табору, де знаходився її чоловік, а також на ім’я БРЄЖНЄВА клопотання:
«Впродовж 18 років адміністрація таборів виявилася неспроможною вплинути на в’язня КАРАВАНСЬКОГО С. І., а його сім’ї не дають можливості підтримувати з ним дозволені законом контакти. Тому я, дружина КАРАВАНСЬКОГО С. І., прошу його розстріляти, щоб припинити багатолітні страждання мого чоловіка та нескінченні конфлікти між КАРАВАНСЬКИМ та адміністрацією».
Ненависна радянська влада згноїла мільйони. Розтоптала життя. Вирізала під корінь цілі роди. Знищила найрозумніших. Замордувала найсильніших.
Уявляєте, яким ми могли би бути суспільством?! Маючи за плечима всіх тих людей, їхні надбання, інтелект, традиції, нащадків, врешті решт!
Не дали. Першими знищували найкращих. Репресивна гебістська машина зналась на цих технологіях добре.
Вижили не нащадки інтелектуалів, а нащадки тих, хто мордував і вбивав. І ще тих, хто вчасно зумів злякатися, сховатися і промовчати. А потім вони понатикали пам’ятників пушкінам і катеринам, і почали водити хороводи навкруги них, переконуючи нас і себе, що саме це – наші традиції, наша пам’ять і наша історія. Наші скрєпи, коротше.
Ніна СТРОКАТА і Святослав КАРАВАНСЬКИЙ – українці, одесити.
Вона – вчена у галузі клінічної мікробіології та імунології, авторка низки наукових праць, володіла, окрім української та російської, ще англійською, німецькою, польською та румунськими мовами. Одна із провідних правозахисниць Одеси в радянський період.
Він – мовознавець, поет, перекладач, журналіст, член ОУН.
А ще – автор Словника рим української мови на 1 000 друкованих сторінок. До КАРАВАНСЬКОГО в Україні не існувало подібного видання. Словник містить близько 60 000 римованих пар і автор склав їх сам, а не взяв із творів поетів. Ця праця має велике значення для розвитку літературної й мовної культури України і досі.
А ще – багаторічний в’язень радянських таборів: 1944-1960, 1965 -1979 роки.
Коли я, будучи вже досить дорослою, щоб розуміти процеси і події, читала оці дати у зв’язці з ув’язненнями, знущаннями і смертями – 1979 рік, 1980, 1984 рік, думала – люди в тюрмах?! ЯК?!
Мої ровесники, з моїх країв, точно розуміють, про що я. Ми були тими, хто радів, що ми живемо в радянському союзі. Як же нам пощастило! Не те, що нещасні американці, голодні і неграмотні. Боже-боже(
Святослав КАРАВАНСЬКИЙ І Ніна СТРОКАТА зустрілися після 16 років його ув’язнення, у 1961 році. І одружилися. Це було більше, аніж звичайний шлюб.
Спільні цінності, переконання, погляди, любов до поневоленої України. І розуміння, що їхні життя можуть закінчитися будь коли. Що їхні життя – це боротьба насправді. І питання – хто переможе, – відкрите і неочевидне.
Що давало їм сили? Яка вселенська віра, у що саме допомагала їм йти далі попри все? Сталеві люди, думаю я про них.
А вони, якби мали змогу, сказали би, що звичайні.
Ніна, після всіх поневірянь, захворіла на онкологію. Їй не давали працювати. Їй не давали нормально лікуватися.
Рідна Одеса відмовилась від неї швидко, звільнивши з роботи, влаштувавши пекельні умови життя.
У 1975 році я пішла у 1-й клас. Гарний же час був! А в той же рік Ніна СТРОКАТА була випущена з концтабору. Саме випущена, не звільнена.
І їй заборонили повертатися в Україну. У відповідь на це, Ніна відмовилась від громадянства СРСР.
А в 1976 році, після ДЕСЯТИ років арешту її чоловіка, Святослава КАРАВАНСЬКОГО, Ніні дозволили єдине побачення з ним! Знаєте, скільки часу їм дали? ОДНУ добу.
В 1979 році Святослав закінчив відбувати свій термін. Подружжя намагалося отримати дозвіл на повернення в Україну. Не дали. Тупо заборонили.
Але побажливо дозволили КАРАВАНСЬКИМ скористатися одним з викликів до Сполучених Штатів.
Ніна і Станіслав, попри небажання, вимушені були виїхати. Остерігаючись подальших ув’язнень.
З 11 грудня 1979 року вони почали жити у місті Дентон, штату Техас.
І там вони продовжували свою боротьбу за Україну. Виступали, писали статті, розповідали правду про національно-визвольний рух в Україні, організовувала моральну та матеріальну підтримку радянським в’язням та їхнім сім’ям.
Святослав КАРАВАНСЬКИЙ опублікував низку праць із мовознавства. У 1993 році в Києві вийшов його «Практичний словник синонімів української мови», у 1998-му- «Російсько-український словник складної лексики».
Ніна СТРОКАТ померла через 19 років. Їй було 72 роки.
Святослав КАРАВАНСЬКИЙ прожив до 95 років. Помер у Балтиморі, США, 10 років тому. 18 років без Ніни.
Їх намагалися виключили з життя за життя. Вони повернулись. Вони є.
В Одесі колишня вулиця БУНІНА (а до того – Рози Люксембург, генерала Кондратенка, Поліцейська) тепер носить ім’я Ніни СТРОКАТОЇ.
А колишня вулиця Жуковського тепер носить ім’я Святослава КАРАВАНСЬКОГО.
І ці вулиці розташовані паралельно одна до іншої – так, як довгий час існували у паралельних світах Ніна і Святослав, не маючи змоги бути поруч» – Зоя КАЗАНЖІ.
Перформанс «СЕКРЕТИ» про життя та кохання одеситів — Святослава КАРАВАНСЬКОГО та Ніни СТРОКАТОЇ.
Вони борці за незалежність України у ХХ столітті, дисиденти. Їхні імена тепер увічнені в назвах центральних вулиць Одеси — колишніх ЖУКОВСЬКОГО та БУНІНА.
Борці з радянським окупаційним режимом за українську культуру, мову та права людини: ким були ці люди, що вони пережили разом та як долали виклики долі? Одесити дізналися детальніше їхню історію на виставі, створені акторами та музикантами Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. Василя ВАСИЛЬКА.
Режисер: Павло ПРІМАК.
Актори:
Святослав КАРАВАНСЬКИЙ – Павло ПРІМАК.
Ніна СТРОКАТА – Ірина ШЕЛЯГ
Актори:
Святослав КАРАВАНСЬКИЙ – Павло ПРІМАК.
Ніна СТРОКАТА – Ірина ШЕЛЯГ
Образи уособлення радянського режиму, оповідачі – Ярослав БАБИЧ, Анастасія ЛУК’ЯНОВА.
Музичний супровід:
Ольга ЛЕОНЕНКО – вокал, бандура
Олексій ЛЕОНЕНКО – вокал, баян
Інна ФЕДОСЄЄВА – скрипка
Звукорежисер:
Олексій ЛЕОНЕНКО
Світло:
Андрій ГУРЕЦЬ
Після вистави відбулася просвітницька розмова з акторами театру, а також дискусія щодо деколонізації загалом з письменницею та активісткою Зоєю КАЗАНЖІ.
