Чому Вадим КОРЖЕНКО?
Вадим КОРЖЕНКО – підполковник Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, який відзначився у ході російського вторгнення в Україну. Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (6 травня 2024, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові (Указ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ від 06.05.2024р. № 278/2024). Хрест бойових заслуг (14.02.2023р.) – за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі (Указ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ від 14.02.2023р. № 79/2023). Орден Богдана ХМЕЛЬНИЦЬКОГО І (12.10.2023р.), ІІ (14.10.2022р.) та ІІІ (14.04.2022р.) ступенів (Укази ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ від 12 жовтня 2023 року № 687/2023, від 14.10.2022р. № 698/2022, від 14.04.2022р. № 240/2022).
Як з'явилася ця назва?
26.07.2024р. вулицю ОСИПОВА перейменовано на честь ВАДИМА КОРЖЕНКА
Минуле та контекст
ОСИПОВ Яків Іванович – радянський воєначальник, учасник встановлення радянської влади на території України. Народився у Вишегородській області, Псковської губернії у росії. У 1918 році вступив до РСЧФ та брав участь у «громадянській війні» у росії на боці червоноармійців. Соратник Г. ЖУКОВА та С. КІРОВА. Член ВКП (б) з 1918 року. З 1920 року начальник гарнизону м. Ензелі та його околиць, а також начальник Рештської бойової ділянки. Після знятий з посади за розстріл на місці без суду одного з червоних моряків – мародерів. У подальшому брав участь у боях на Південному фронті, який пролягав по території України, зокрема у встановленні радянської влади на території України під Маріуполем під командуванням І. КОЖАНОВА, після чого, починаючи з 1921 року займав керівні посади у військових формуваннях у РСЧА: 1921 – командир флотського екіпажу Морських Сил Чорного Моря; 1922 – завідувач плавзасобами Морських Сил Далекого Сходу; 1926 – знову вступив до ВКП (б); 1931 – комендант гарнизону Амурської військової флотилії; 1937 – помічник коменданта Хабаровського воєнного округу, а з 10.1937 – комендант порту; 1939 – начальник тилу Одеської військово-морської бази; 1941 – командир 2-го полку морської піхоти Чорноморського флоту. Цього ж року командир 1-го полку морської піхоти Одеської стрілецької дивізії, який брав участь в Одеській оборонній операції. Цього ж року загинув при відступі армії з Перекопу до Севастополя. Є особою, яка стала складовою сконструйованого радянською пропагандою “героїчного пантеону великої вітчизняної війни”.
