Чому Віталій ГУЛЯЄВ?
Віталій ГУЛЯЄВ – український полковник, командир 28-ї окремої механізованої бригади ім. Лицарів Зимового Походу (2021-2022), учасник російсько-української війни. Загинув 23 липня 2022 року на околиці м. Миколаєва у результаті ракетного обстрілу командного пункту. За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом Богдана ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ІІІ ст. (посмертно – Указ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ від 04.08.2022р. № 556/2022).
Як з'явилася ця назва?
26.07.2024р. вулицю КОНТР-АДМІРАЛА ЛУНІНА перейменовано на честь ВІТАЛІЯ ГУЛЯЄВА
Минуле та контекст
Ніколай ЛУНІН – радянський воєначальник, член ВКП (б) з 1928 року, депутат Верховної Ради СРСР 2-го скликання (1946- 1950). Під час Другої Світової війни 12 квітня 1943 року підводний човен К-21 під командуванням М. ЛУНІНА атакувала неозброєні норвезькі риболовні мотоботи, незважаючи на підняття Норвезьких прапорів. При здійсненні атаки, М. ЛУНІН особисто стріляв по рибалкам з ручної зброї. Згідно рапорту начальника політвідділу бригади підводних човнів капітана 2-го рангу БОЛДИРЄВА: «Рішення потопити рибацькі мотоботи командир прийняв у п’яному вигляді. Подальші його дії командира були нервозними. Командир вимагав винести на мостик ППШ, сам почав стріляти по рибалках, але оскільки ППШ було встановлено не на автоматику, командир міг здійснити лише один постріл, а перевести на автоматичну стрільбу ЛУНІН був не у стані, то на мостику зі сторони командира на адресу комендорів пішли нецензурні слова з закидами». Поранені норвезькі рибалки були доставлені у Мурманськ. Після війни четверо з них повернулись у Норвегію, троє загинули у радянських таборах. Є особою, яка стала складовою сконструйованого радянською пропагандою “героїчного пантеону великої вітчизняної війни”.
Після Другої Світової війни займав різні керівні посади у збройних формуваннях СРСР: начальник штабу навчальної бригади підводних човнів (11.1946), командир навчального дивізіону підводних човнів 2-ї бригади підводних човнів 8-го військово-морського флоту (06.1947), командир 2-ї бригади підводних човнів 8-го військово-морського флоту (06.1949); уповноважений з підводних човнів групи Постійної комісії Держприйомки у Ленінграді (10.1950); уповноважений Балтійської групи Управління держприйомки кораблів ВМФ СРСР (10.1951); командир 22-ї окремої бригади підводних човнів Північного флоту (05.1956-01.1957); начальник 11 відділу Головного штабу ВМФ СРСР (01.1957); заступник начальника 1-го науково-дослідного інституту ВМФ СРСР (04.1958); начальник 9-го управління науково-дослідного інституту ВМФ СРСР (03.1961); начальник Центральної науково-дослідницької лабораторії аварійно-рятувальної справи (07.1961); начальник 228-ї лабораторії Міністерства оборони СРСР (09.1961); Обраний депутатом Верховної Ради СРСР 2-го скликання (1946-1950), жив та помер у м. Ленінград (Санкт-Петербург). Водночас у подальшому «звитяги» М. ЛУНІНА були спростовані.
