Чому Ніна СТРОКАТА?
СТРОКАТА Ніна Антонівна – видатна громадська діячка, дисидентка. народилася у 1926 році в м. Одесі. Після закінчення школи Ніна Антонівна вступила до ОДЕСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ і після випуску працювала за своєю професію — вона була мікробіологинею та імунологинею. Але наукова робота ускладнилася тим фактом, що пані СТРОКАТА була зацікавлена поширенням української мови та культури, що було невигідно владі. Мала підтримку свого чоловіка – Святослава КАРАВАНСЬКОГО, який в жодному разі не відставав у дисидентській діяльності.
За антирадянську пропаганду Ніну Антонівну засудили на 4 роки у табору суворого режиму. Судячи зі всього, поширення літератури було місцями страшніше зґвалтувань та вбивств, як думала тодішня влада. навіть під час перебування у таборі, пані СТРОКАТА не залишала активної діяльності, але тепер її сферою стала публіцистика та документалістика: жінка спілкувалася з іншими “порушницями закону”, документувала їхні історії життя та ув’язнення та навіть робила статистику, кого за що посадили за грати. Більшість жінок потрапили у в’язницю чи за антирадянську пропаганду, чи за переконання по вірі. Звісно, нею були задокументовані всі звірства, які собі дозволяли працівники місця концентрації. Під час ув’язнення пані СТРОКАТА познайомилася з іншими дисидентками: митчинею Стефанією ШАБАТУРОЮ, чиї творчі роботи зі знущаннями спалювали працівники концтабору, Іриною СТАСІВ-КАЛИНЕЦЬ, яка невблаганно писала скарги до ООН на умови ув’язнення та листи до прокуратури, поетесою Іриною СЕНИК та іншими.
Всі ці історії болю та боротьби згодом вилилися у збірку «Ukrainian Women in Soviet Union: documented persecution» (українською: «Українки в Радянському Союзі: документоване переслідування»). Випущена вже в Торонто (після ув’язнення Ніна СТРОКАТА з чоловіком переїхали до Америки) від дисидентського видавництва «Смолоскип», ця книга стала безцінним ресурсом для дослідників феміністичного руху та проблематики насильства над жінками, а також пам’яттю про жахи радянського ув’язнення.
Як з'явилася ця назва?
26.07.2024р. Розпорядженням Голови Одеської обласної державної (військової) адміністрації вулицю БУНІНА перейменовано на честь НІНИ СТРОКАТОЇ.
Минуле та контекст
Російський поет та письменник. Перший росіянин-літератор, що отримав Нобелівську премію (1933 р.) Найвідоміші твори: «Суходіл», «Село», «Пан із Сан-Франциско», «Легке дихання». Певний час мешкав в Україні (1887– 89 – у Харкові, 1890–94 – у Полтаві, 1898–1901, 1918–1920 – в Одесі), бував у Києві. І. Бунін аакктивно використовується російською пропагандою для просування ідеї «величі російської літератури та культури загалом».
І. БУНІН мав певні симпатії до території України, але виключно як політичної та культурної частини росії. В його уявленні українці були «хохлами» та «малоросами». Погляди БУНІНА на потенційну українську державність У щоденникових записах 1918 – 1920 років відомих під назвою «Окаянні дні» І. БУНІН різко негативно висловлювався про Українську революцію, український національний рух, бажав відновлення «єдиної та неподільної Росії». Ці тези він проповідував у своїх статтях у тогочасній одеській пресі, публічних лекціях. В еміграції І. Бунін продовжував мріяти про відродження росії, розглядаючи її частиною Україну.
Так, у лекції «Великий дурман» він порівнював усі події виключно зі смутою, при тому примітивізував українську історію: «Вот невольно, только что пережив и ещё не изжив всё то, что творилось вчера и творится ещё и нынче на Украине, в колыбели славянской души, невольно вспоминаешь Хмельницкого и его сподвижников: что это было? А вот прочтите по складам: «Холопы собирались в шайки, дотла разрушали гнёзда и богатых и бедных, уничтожали целые селения, грабили, жгли, резали, надругались над убитыми и посаженными на кол, сдирали с живых кожу, распиливали их пополам, жарили на углях, обливали кипятком, самое же ужасное остервенение выказывали к иудеям: на свитках торы плясали и пили водку, вырывали у младенцев внутренности и, показывая кишки родителям, с хохотом спрашивали: “Жид, это трефное?” – Вот что было. Мы же сваливали все погромы только на царя, да на его «сатрапов и приспешников». А сам Хмельницкий? «Он то постился и молился, то без просыпу пил, то рыдал на коленях перед образом, то пел думы собственного сочинения, то был очень слезлив, покорен, то вдруг делался дик и надменен…» А сколько раз менял он свои «ориентации», сколько раз нарушал клятвы и целования креста, с кем только не соединялся!».
Приїзд А. Денікіна до Одеси він супроводив у газеті словами: ««Будь благословен Твой ратный путь, Надежда России». Бунин Ив. В этот день // Южное слово. 1919. 25 сент. (8 окт.). № 29. С. 1. Приветствие акад<емика> Ив.А. Бунина <Главнокомандующему Вооруженными силами Юга России А.И. Деникину на банкете в честь его приезда в Одессу> // Южное слово. 1919. 28 сент. (11 окт.). № 32. С. 2. “Позвольте мне только земно поклониться Вам ото всего моего сердца, с особой силой ощущающего ныне свою кровную связь с Россией, — сердца, бесконечно исстрадавшегося и в эту минуту бесконечно счастливого” Южное слово. — 1919. — 11 октября (№ 32). — С. 2.
В еміграції І. Бунін продовжував мріяти про відродження росії, розглядаючи її частиною Україну. Таким чином І. БУНІН є особою, яка у літературних творах підтримувала, глорифікувала та виправдовувала російську імперську політику, оскільки: 1) розпад Російської імперії називав «всеросійською катастрофою»; 2) був прихильником монархізму; 3) Україну зображував виключно частиною Російської імперії. 4)Глорифікував тих, хто переслідував борців за незалежність у ХХ ст. – білу армію генерала ДЕНІКІНА.
