Чому Олександр КОШИЦЬ?
Олександр КОШИЦЬ – хоровий диригент, композитор та етнограф. Написав оркестрове аранжування пісні “Ще не вмерла Україна”. У 1909 році його запросили керувати студентським хором КИЇВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ Св. ВОЛОДИМИРА, учасники якого 1916р. вперше виконали “ЩЕДРИК” в обробці Миколи ЛЕОНТОВИЧА. Потому КОШИЦЬ викладав у консерваторії, здійснював обов’язки капельмейстера у театрі Миколи САДОВСЬКОГО, був диригентом Київської опери, а за доби УНР Центральної Ради очолював музичний відділ Генерального секретаріату освіти.
У січні 1919 року Голова Директорії Симон Петлюра зобов’язав Олександра Кошиця та Кирила Стеценка зорганізувати українську республіканську капелу та вирушити у світове турне з метою популяризації України (один з перших прикладів культурної дипломатії України). Репертуар капели складався виключно із народних пісень в обробці ЛИСЕНКА, СТЕЦЕНКА, КОШИЦЯ, ЛЕОНТОВИЧА. У “Спогадах” КОШИЦЬ описував як відбувались концерти в Парижі у 1919 році, де було чимало російських емігрантів, які псували афіші нецензурними написами та збирались освистати капелу, відтак навколо було чимало поліції. Та концерти без виключення в усіх містах пройшли з надзвичайним успіхом. Західноєвропейська преса із захопленням писала про тріумф українських музикантів.
Протягом 1919 – 1921 років капела здійснила вдале турне країнами Європи, а у 1922 році перетнула Атлантику аби підкорити Америку. Вкрай небезпечним виявився цей переїзд, оскільки судно наштовхнулось на айсберг і ледь не затонуло. З успішними концертами гастролював Український Національний хор (таку назву отримала капела наприкінці 1920 року) США, Мексикою, Аргентиною, Бразилією, Кубою. Лише в країнах Південної Америки Хор дав близько 900 концертів. Після цих гастролей Хор розпався. Помер Олександр КОШИЦЬ 21 вересня 1944 року і похований в колумбарії цвинтаря “Глен-Іден” недалеко від Вінніпега, заповідаючи аби його прах був перенесений до України.
Фільм обов’язковий до перегляду
Як з'явилася ця назва?
Минуле та контекст
ДУНАЄВСЬКИЙ Ісаак – радянський композитор та дирижер, народний артист РРФСР, депутат Верховної Ради РРФСР 1-го скликання від Ленінградської області. Є автором музики до радянських пропагандистських фільмів часів правління Й. СТАЛІНА: 1) “Эх, хорошо в стране совесткой жить” (1936); 2) “Цирк” (1936, Сталінська премія 1941). “Песня о родине” з фільму у подальшому слугувала позивними “Всесоюзного радіо” – складової частини Державного комітету Ради Міністрів СРСР з телебачення та радіомовлення, яка здійснювала радіомовлення для населення СРСР та радянських громадян, що знаходились закордоном; 3) “ВолгаВолга” (1938, Сталінська премія 1941″); 4) “Світлий шлях” (1940); 5) “Весна” (1947); 6) “Кубанські козаки” (1950, Сталінська премія 1951).
Також разом з Марком ЛИСЯНСЬКИМ та Сергієм АГРАНЯНОМ є автором пісні “Моя Москва” (“Дорогая моя столица”), яка з 14.07.1995 року є офіційним гімном Москви. Крім того є композитором “Песни о СТАЛИНЕ” (1937), що вийшла у часи масових репресій. Окремо містять елементи глорифікації радянської імперської політики пісні “Марш юннатов”, “Звёзды милой родины”, “Песня о сталинском наркоме” (Клянемся тебе мы, родной КАГАНОВИЧ) та ін. Отже є особою, яка у своїх творах глорифікувала російську (радянську) імперську політику.
