провулок Ігоря Балмагії

Ігор БАЛМАГІЯ («ФАСТ») – український військовий 126 бригади ТРО, ультрас одеського «ЧОРНОМОРЦЯ» (представник колективу “РЕНЕСАНС”. народився 10 лютого 1996 в місті Одеса. Навчався в школі №105, після чого вступив до одеського автомобільнодорожнього фахового коледжу. З 15-річного віку захопився важкою атлетикою. Ігор завжди цікавився історією України, мав чітку громадянську позицію. Фанатський рух допоміг Ігору ще більше проявити себе як сильного чоловіка, виховав в ньому націоналістичні якості та загартував його на майбутнє. В цивільному житті Ігор серйозно займався важкою атлетикою, багато часу приділяючи тренуванням та постійно вдосконалюючи своє тіло. Незабаром почали з’являтися результати і досягнення. Ігор мріяв стати тренером та нести культуру побудови тіла в маси, і мав для цього всі можливості. В 2018 році познайомився із коханою Анастасією, з якою одружились в 2022. Загинув 17 березня 2023 року поблизу н.п. Миколаївка Херсонської області.

26.07.2024р. провулок КОРОЛЕНКА перейменовано на честь ІГОРЯ БАЛМАГІЇ

Володимир КОРОЛЕНКО – російський імперський письменник, мовознавець. У 2002 році у Москві вийшла книжка «БЫЛА БЫ ЖИВА РОССИЯ», де письменник називає вимоги харків’ян, звернуті до виступаючого есера ЛЄБЄДЄВА у 1918 році, щоб той виступав українською мовою «грубим національним зазнайством і тщеславієм», а статтю з цього приводу назвав «Український шовінізм». В іншому творі «ОТЄЧЄСТВО» він висловлюється щодо того, що для нього є батьківщиною – «неподільна росія». У статті «Перед приходом німців. Лист з Полтави»: «…Для міського населення, інтелігенції і напівінтелігенції, російська мова ближча, ніж українська, і перевчатися доводиться (напр. учителям і службовцям міста, земства і т. д.) штучно… Піде та ж історія навиворіт: маскарадний і квасний патріотизм!.».

Лист з с. Хатки на Полтавщині до Максима ГОРЬКОГО 10.07.1913р.: «Вам говорили, будто у меня есть готовый рассказ, да еще на украинском языке. Это неверно. Раз я сделал запись со слов одного из здешних своих соседей. Но это именно сырая запись, материал для рассказа, а не самый рассказ. Украинским языком я не владею. Понимаю все, но Вы знаете, что значит владеть языком в художественном произведении. Образ, мысль являются в мозгу одновременно со словом. А мне приходится перетаскивать это с русского языка, и слова не только не являются сразу, но порой не приходят совсем. Могу еще кое-как представить себе говорящего мужика и кое-как передать его речь, но свое, то, что от себя, – решительно не выливается в эту форму. Дело в том, что я в детстве и юности говорил по-польски и по- русски. Поукраински не говорил никогда и никогда по-украински не думал. Пробовал здесь, просто даже из любопытства, и вижу, что ничего не выходит. Не хочу поэтому и заигрывать с украинской литературой, делая вид, что могу писать поукраински».

Левко ЧИКАЛЕНКО у своїх споминах записав: «…КОРОЛЕНКО, признаючись С. ЄФРЕМОВУ, наче з якимось сарказмом про себе, що він, мовляв, «заблудився» був на своєму віку…». А проте на пряме запитання Михайла РУСОВА «Яку Батьківщину він уважає своєю?» Короленко відповів так: «Моя Родина – русская литература». Найголовніше: стаття «Трагедія колишніх офіцерів» – «…Я вважаю, що програма генерала Денікіна, якщо її провести до кінця, дає приблизно те, на чому могло б урешті-решт заспокоїтися розбурхане море російського життя для відпочинку і нового руху…». Отож самостійною Україну російський письменник Володимир Короленко не бачив. Більше того, найменування вулиць та закладів ім’ям КОРОЛЕНКА – було складовою радянського топонімічного маркування, на його честь названі вулиці, стипендії та заклади (бібліотеки, школи, театри) в Іжевську, Удмуртії, Москві, Воронежі, Санкт-Петербурзі, Пермі, Новосибірську, тощо.